Джерела загроз національній безпеці поділяються на внутрішні і зовнішні.
До зовнішніх джерел належать:
· діяльність іноземних політичних, економічних, військових розвідувальних та інформаційних, і структур недержавної форми власності, що надають послуги в сфері безпеки, спрямована проти реалізації національних інтересів України;
· прагнення ряду країн до домінування та ущемлення національних інтересів України в світовому просторі, витиснення її із зовнішнього та внутрішнього ринку безпеки;
· загострення міжнародної конкуренції за володіння найсучаснішими технологіями і системами забезпечення безпеки;
· діяльність міжнародних терористських організацій;
· збільшення технологічного відриву розвинених країн світу і нарощування їх можливостей по протидії створенню конкурентноспроможних українських засобів і систем безпеки;
· діяльність космічних, повітряних, морських і наземних технічних та інших засобів (видів) розвідки іноземних держав;
· розроблення рядом країн стратегій війн малої інтенсивності у різних сферах життєдіяльності (інформаційних, технологічних, економічних тощо), які передбачають дестабілізацію державної і недержавної складових загальної системи забезпечення національної безпеки.
До внутрішніх джерел належать:
· критичний стан вітчизняних галузей виробництва;
· несприятлива криміногенна обстановка, яка супроводжується зрощуванням недержавних структур і кримінальних структур, отримання кримінальними структурами доступу до технологій протидії органам державної влади у їх викритті, посилення впливу організованої злочинності на життя суспільства, зниження рівня захищеності законних інтересів громадян, суспільства і держави;
· недостатня взаємодія державної і недержавної складових системи забезпечення національної безпеки по формуванню і реалізації єдиної державної політики національної безпеки України;
· недостатня розробленість нормативної правової бази, яка регулює відносини в сфері забезпечення національної безпеки, а також недостатня практика правозастосування;
· недостатня розвиненість недержавної складової системи забезпечення національної безпеки;
· нерозвиненість громадянського контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки;
· недостатня економічна могутність держави;
· зниження ефективності системи освіти і виховання, недостатня кількість кваліфікованих кадрів в галузі забезпечення національної безпеки;
· недостатня активність організацій недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення національної безпеки, щодо інформування суспільства і держави про свою діяльність, формуванні відкритих інформаційних ресурсів і розвитку системи доступу до неї громадян;
· відставання України від розвинених країн по рівню забезпеченності окремих складових національної безпеки.
1.4. Стан національної безпеки України та основні завдання недержавних організацій по її забезпеченню.
Останніми роками в Україні реалізований цілий комплекс заходів по удосконаленню забезпечення її національної безпеки. Розпочато формування бази правового забезпечення національної безпеки. Прийняті Закони України "Про державну таємницю", "Про розвідувальні органи України", "Про контррозвідувальну діяльність", ряд інших законів, розгорнута робота по формуванню механізмів їх реалізації, підготовці законопроектів, що регламентують суспільні відносини в сфері національної безпеки.
Здійснюється цілий комплекс заходів по забезпеченню національної безпеки на підприємствах державної і недержавної форм власності.
Водночас моніторинг стану забезпеченості національної безпеки України дає можливість зробити висновок, що її рівень не у повному обсязі відповідає потребам та інтересам особи і суспільства. І це передусім пов’язано з несформованістю недержавного сектору забезпечення національної безпеки.
Сучасні умови соціально-економічного, інформаційного та політичного розвитку країни викликають загострення протиріч між потребами особи у забезпеченні безпеки і можливостями держави на надання адекватних послуг.
Суперечливість і нерозвиненість правового регулювання суспільних відносин в сфері забезпечення національної безпеки призводить до серйозних негативних наслідків. Недостатність нормативно-правового регулювання відносин в сфері реалізації конституційних прав і свобод громадян на забезпечення особистої безпеки в інтересах захисту конституційного ладу, моралі, здоров’я, прав і законних інтересів громадян, забезпечення обороноздатності країни і безпеки держави, суттєво ускладнюють підтримання належного балансу інтересів особи, суспільства і держави в сфері національної безпеки. Недосконале нормативне правове регулювання відносин в сфері національної безпеки ускладнює формування на території України конкурентноспроможних українських підприємств недержавної форми власності, які б могли надавати якісні послуги із забезпечення особистої та суспільної безпеки.
Неможливість громадян забезпечити власну безпеку, монополія на надання даних послуг організаціями державної форми власності, викликають негативну реакцію української нації, а у ряді випадків призводить до дестабілізації соціальної обстановки у суспільстві.
Закріплені у Конституції України права громадян на безпеку, недоторканість життя, практично не мають достатнього правового, організаційного і технічного забезпечення.
Відсутня чіткість при проведенні державної політики національної безпеки, формуванні і розвитку недержавної складової системи забезпечення національної безпеки, інтеграції системи національної безпеки в системи загальноєвропейської, міжнародної і глобальної безпеки, що створює умови для витиснення українських організацій, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки, із внутрішнього та світового ринку безпеки і деформації структури міжнародного ринку безпеки.
Недостатня державна підтримка діяльності організацій недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки як всередині держави, так і ззовні.
Серйозна шкода завдана кадровому потенціалу наукових і виробничих колективів, які функціонують в сфері створення засобів і систем забезпечення безпеки, в результаті залишення цих колективів найбільш кваліфікованими спеціалістами.